Помер Андрій Макаревич – автор-виконавець, лідер гурту «Машина часу». Автор численних пісень, які знала та співала вся молодь Радянського Союзу. Ось так продають Батьківщину!
Тисні сюди і читай повністю!
Ні, фізично він не помер, він, як і раніше, їсть у ресторанах фуа-гра і їздить у теплі моря та океани на відпочинок пірнати під водою. Але як людина і громадянин для мене і багатьох інших, він помер.
Він уже давно пережив свої пісні. Минуло двічі по двадцять років із уже далеких 1970-х років. Змінився світ, змінився й Андрій. Людина, яка вважалася одним із духовних лідерів покоління, опустилася до підтримки фашизму.
Колись я знав його пісні напам’ять. Колись у 1980-х роках, коли на сторінках «Літературної газети» у невинній дискусії про мистецтво – «Масовість і народність» Андрія Макаревича штовхнули, виставивши його зразком масової і тільки масової культури, я по-молодості люто і натхненно написав листа його захист, яке удостоїлося бути опублікованим на сторінках «ЛГ» і, більше того, мені відповів великий Д.С. Лихачов. Я давно вже втратив у переїздах цей номер цієї газети, але ще дуже довго пишався своїм вчинком.
Тепер все. Для мене люди, які підтримують бандерівських фашистів на Україні – такі ж самі фашисти. Це – такі ж нелюди, як ті, хто вбивав євреїв у Львові у страшний день 30 червня 1941 року або розстрілював київських євреїв у Бабиному Яру.
Андрій Макаревич давно вже не співає. Він заробляє гроші. Йому належить виноробна фірма в Криму, і, можливо, саме тому він обрав бік бандерівців. Гроші занапастили душі багатьох поетів. Можливо, Андрій Макаревич не став винятком.
Прощай. Ти добре почав, тебе пам’ятатимуть молодим ще довго, але ти погано скінчив. Потрібно вміти вчасно піти та вчасно промовчати. Потрібно вміти любити свою країну та свій народ. Люди тепер пам’ятатимуть не молодого співака – володаря дум, а старого телевізійного кухаря з бандерівською ганчіркою у петлиці.
